Пусть это звание «Жена,-
Помощник пастора Христова!»
Не носит титул, ордена
За то, что мужу ты - Основа
В его Божественной любви
В труде для Господа, народу;
Цена тебе равна крови,
Что жизнь для тела производит!
Пусть верность мужу и Христу
Горит, как куст и не сгорает!
Храни, как воин на посту,
Очаг Любви,- Христово знамя!
Пусть в день рожденья твоего
Звучит любя: «Стасючка Люба»,
Друзья, от сердца своего,
Христу твердят: «Её мы любим!
Благослови не лёгкий путь
Семьи всей, пастора Володи!
Чтоб к хору Ангелов примкнуть,
Что встретят нас на небосводе!»
Вячеслав Радион,
Everett, WA,USA
С Тобой Господь способно сердце
Земными днями дорожить,
Ведь Ты послал душе усердье
Хоть чем-то людям послужить... e-mail автора:radvyach@yahoo.com
Прочитано 6079 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Все в одном учении пребудем и мы и наши жёны.Успехов!
Светлана Бабак
2009-03-16 05:37:46
Ать, два! Равняйсь! Смирно! Ать два!
Natasha
2009-03-19 21:36:04
Zdorovo!
This poem puts a smile on my face ;-)
Троицкая Людмила
2010-05-20 09:23:32
Спасибо за ваши стихи,да благославит Бог сердце пасторов,чтобы в них было много любви,как у Иисуса,чтобы многие люди от этой любви расцветать во славу Божью.Вам всех благ и дальнейших успехов в творчестве.Да благославит вас Господь Иисус.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
